«Відродися, писанко, відродися!»

   Прийшла весна - найпрекрасніша пора року. З її приходом оживає природа, повертаються з далеких країв птахи, одягаються у зелений оксамит ліси, гаї, діброви. Буяє первоцвітами рідний степ. Саме у цю пору приходить до наших осель найголовніше свято християн –  Великдень.

   Великдень в українців завжди асоціюється з писанкою, крашанкою, паскою. Важко уявити собі цей день без писанок, які і око радують, і нечисту силу відганяють. Не випадково все найкраще і найгарніше в Україні порівнюють з писанкою. У народі про гарну дівчину кажуть: «Така гарна, як писанка». Тарас Шевченко красу українського села змальовував такими словами:  

  

                                               Село на нашій Україні

                                               Неначе писанка село…

 

   З давніх часів декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними були такі орнаменти: Розетка – символ Сонця, хвиляста лінія – символ води, жінка з руками – гілками, яка знаменувала праматір Берегиню.   Більшість орнаментів сучасних  українських писанок, безперечно, прадавнього походження, і всі вони мали конкретний зміст, тобто були знаками тієї чи іншої природної, незрозумілої для наших предків сили. На території нашого краю розповсюдженими були такі орнаменти: «гусячі лапки», хрестики, сварга  «чобітки» і дуже красива і складна за технікою виконання сорокаклинцева.

   Матеріалом для писанки є пташине яйце, переважно куряче, але пишуть  й на яйцях журавлів, гусей, качок, а також диких голубів. Виготовлялися писанки здебільшого в п’ятницю, перед Великоднем. У міфології багатьох народів можна знайти оповіді про яйце, з якого утворився світ. І наші предки також вірили у те, що зі шкаралупи  утворилося небо, із плівки, що її встеляє небосхил і хмари, із білка – вода, а з жовтка - земля з усіма її багатствами.

   Вважалося, що писати писанку не має права той, хто нещодавно з кимось посварився чи гнівався. Писанки не лише захищають людину від зла, а й приносять добро і достаток. Виконуючи її людина сповнюється добротою. В Україні писанка й дотепер функціонує у християнському обрядодійстві. Червоні яйця пишуть переважно під час Великого посту, особливо у Чистий четвер, а закінчували у Страсну суботу. У деяких селах писали писанки з Водохрещі  до Зелених свят.

   У давнину писанки наділяли магічну силу. Боячись злого ока, від якого вони могли втратити цю силу, їх не писали гуртом. Тому кожна жінка писала писанки сама, і як правило, ввечері, щоб до хати не зайшов ніхто чужий і не наврочив. У різних регіонах існували різні традиції: десь писали писанки лише дівчата, десь тільки матері, а діти спостерігали й вчилися. При писанні обов’язково щось проговорювалося, і до кожного узору щось своє, або співали веснянки чи гаївки.

   Фарби для писанок отримували з природної сировини. Горщики, в яких готували фарби і гріли в печі писанки мали бути нові, або призначеними тільки для цього і використовувалися один раз на рік. Воду для заварювання фарб брали м’яку – дощову. Для написання писанки брали тільки чистий бджолиний віск. Існувало повір’я, що писанку треба писати за допомогою «живого вогню», тобто взятого безпосередньо від життєдайного сонця.

   А з чого ж у давнину виготовляли фарби? Адже тоді не можливо було їх купити. Наприклад жовту фарбу виварювали з кори дикої квасолі, або з кори дикої яблуні, зелену – з насіння молодого соняшника, темну з дубової кори, фіолетову – з чорної вільхи чи з сережок тополі, коричневу – з лушпиння цибулі. Цікаво, що спілкуючись з жінками нашої громади, я взнала, що де хто з них принципово використовують у фарбуванні крашанок тільки природні барвники – цибулиння, буряк, вербу.

   Кожен колір мав магічне значення. Червоний означає радість життя, для молоді – надію на одруження, жовтий – місяць і зорі, а в господарстві урожай. Блакитний – небо, повітря, простір, у магічному значені – здоров’я, зелений колір – весну, оживання природи, багатство тваринного і рослинного  світу. Чорний з білим – пошана духів, душ померлих, подяка за охорону від темних сил. Поєднання кількох кольорів в узорах орнаменту символізує родинний добробут, мир, любов, злагоду, щасливе життя.

   Писанки пишуть за допомогою спеціального інструменту – писачка. Він складається з металевої трубочки, який приєднується до дерев’яного держачка. Цей інструмент виготовити самим досить просто. Для проведення наших майстер – класів ми виготовили півтора десятка за кілька годин, і за допомогою нехитрих інструментів.                

   Готові писанки прогрівали у теплій печі, після того, як з неї витягали паски. Для цього їх складали у глиняну миску, ставили в піч, віск розтоплювався, і його витирали чистими шматинками м’якої тканини.

   Писанки і крашанки святили разом із паскою та іншими традиційними харчами. Під час молодіжних забав хлопці переймали дівчат біля церкви і відбирали писанки, а коли дівчина не мала писанок – хустки, і тоді дівчата мали викуповувати їх за писанки. Відкуповувалися дівчата писанками також в обливальний понеділок – клали у відро з водою три писанки.

   До наших днів дійшли і давні традиції дарування писанок. Так, наприклад, дітям потрібно дарувати писанки світлих кольорів, молоді – яскраві з солярними знаками (зірками, рутами, крапочками), господарям – прикрашені знаками, що символізують урожай та добробут (сорок клинців, пшеничні колоски), а літнім людям – писанки з чорно – білими візерунками та поясами (небесними мостами)

   Свяченим писанкам та крашанкам приписували чудодійну силу: схована під стріху  - охороняли житло від пожару; закопана під поріг – від злих духів; захована між мисниками, допомагала у веденні господарства, оберігала рід від всякої напасті; дівчата вмивалися водою, в якій лежала писанка, щоб  бути привабливими, знахарки використовували писанки для лікування всіляких недуг. Та найбільше народ вірив у те що людина, яка потримала в руках писанки чи крашанку, не зможе чинити зло.

   Цього року КЗ «Міська бібліотека для дітей м. Зеленодольська» у рамках роботи Народознавчого клубу «Калинка» та краєзнавчої роботи розпочала практичні заходи з відродження писанкарства у нашій громаді. Ми провели ряд майстер – класів для своїх читачів та дітей з матусями, і вже отримали запрошення у школи Мар’янського і Великої Костромки. Цей вид мистецтва потрібно повернути у наші оселі. Сподіваємося, що наступного Великодня у святкових кошиках наших жителів з’являться писанки. Запрошуємо  до відродження писанкарства всіх бажаючих.

 

Завідувач бібліотеки для дітей  Тетяна Павлюченко